top of page

Перші кроки інклюзивної освіти в Україні

Не можна вимагати від дитини неможливого

– певного рівня і певного кола знань

різні діти йдуть по різному

В.Сухомлинський

Важливим показником розвитку суспільства є гуманне, турботливе й милосердне ставлення до дітей із особливими потребами, які не мають змоги вести повноцінне життя.

Прийнявши Декларацію про політику, принципи і практичну діяльність у сфері освіти осіб із особливими потребами (Саламанка, Іспанія, 1994 р., ЮНЕСКО), усі країни світу постали перед проблемою удосконалення системи навчання, виховання та соціальної адаптації дітей із порушенням психофізичного розвитку, бо саме їх, аби уникнути словесної дискримінації, стали називати такими, що мають особливі освітні потреби.

Інтеграція - зусилля, спрямовані на введення дітей з особливими освітніми потребами у регулярний освітній простір. Ми пристосовуємо дитину до вимог закладу.

Інклюзія передбачає пристосування закладів освіти та їх загальної освітньої філософії та політики до потреб усіх дітей – як обдарованих, так і тих, котрі мають особливі потреби. Інклюзія потребує змін на всіх рівнях освіти, оскільки це – особлива система навчання, яка охоплює весь різноманітний контингент дітей та диференціює освітній процес, відповідаючи на потреби усіх груп та категорій.

Інклюзію в освіті можна розглядати як один із багатьох аспектів інклюзії в суспільстві в цілому.

Основний принцип інклюзивного закладу освіти полягає в тому, що:

· Всі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними.

· Заклади мають визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх вихованців шляхом узгодження різних видів і темпів діяльності.

· Забезпечення якісної освіти для всіх шляхом розробки відповідних навчальних планів, прийняття організаційних заходів, розробки стратегії викладання, використання ресурсів та партнерських зв'язків зі своїми громадами.

· Діти з особливими освітніми потребами мають отримувати будь-яку додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для забезпечення успішності процесу навчання.

· Освітній заклад є найбільш ефективним засобом, який гарантує солідарність, співучасть, взаємоповагу, розуміння між дітьми з особливими потребами та їхніми ровесниками.

Інклюзивний підхід:

· створення таких умов, за яких усі учні мають однаковий доступ до освіти, у тому числі діти з особливими освітніми потребами, які навчаються у освітніх закладах;

· водночас, усі діти мають можливість отримати досвід, знання, які сприяють подоланню упереджень й дискримінації та сприяють формуванню позитивного ставлення до тих, хто „відрізняється”.

Ключовий принцип, який лежить в основі інклюзивного підходу, полягає в тому, що освітні заклади мають бути відкритими для всіх дітей, незалежно від їхніх фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних, мовних чи інших особливостей. До їх числа належать діти з порушеннями у розвитку та обдаровані діти, безпритульні і працюючі діти, діти, котрі належать до мовних, етнічних чи культурних меншин.

Основні принципи та цінності інклюзивної освіти

Цінності інклюзивної освіти:

- визнання того, що всі діти можуть навчатися;

- робота зі всіма дітьми, незалежно від їх віку, національності, мови, походження, особливостей розвитку;

- вдосконалення освітніх структур, систем і методик для забезпечення потреб всіх дітей;

- частина великої стратегії по створенню інклюзивного суспільства;

- динамічний процес, який знаходиться постійно в розвитку.

Інклюзивна освіта базується на таких принципах:

- Цінність людини не залежить від її здібностей і досягнень.

- Кожна людина здатна відчувати і думати.

- Кожна людина має право на спілкування і на те, щоб бути почутою.

- Адаптація системи до потреб дитини, а не навпаки.

- Справжня освіта може здійснюватися тільки в контексті реальних взаємостосунків.

- Всі люди потребують підтримки і дружби ровесників.

- Задоволення індивідуальних освітніх потреб кожної дитини.

- Визнання спроможності до навчання кожної дитини та, відповідно, необхідність створення суспільством відповідних для цього умов.

- Залучення батьків до навчального процесу дітей як рівноправних партнерів та перших вчителів своїх дітей.

- Командний підхід у навчанні та вихованні дітей, що передбачає залучення педагогів, батьків та спеціалістів.

- Складність завдань повинна відповідати здібностям дитини.

- Рівний доступ до навчання у загальноосвітніх закладах та отримання якісної

освіти кожною дитиною.

- Подолання потенційних бар'єрів в навчанні.

Інклюзивна освіта є підходом, який допомагає адаптувати освітню програму та навчальне середовище до потреб дітей, які відрізняються своїми навчальними можливостями.

Переваги інклюзивної освіти:

1. Для дітей з особливими освітніми потребами:

Завдяки цілеспрямованому спілкуванню з однолітками поліпшується когнітивний, моторний, мовний, соціальний та емоційний розвиток дітей.

Ровесники відіграють роль моделей для дітей з особливими освітніми потребами.

Оволодіння новими вміннями та навичками відбувається функціонально.

Навчання проводиться з орієнтацією на сильні якості, здібності та інтереси дітей.

У дітей є можливості для налагодження дружніх стосунків зі здоровими ровесниками й участі у громадському житті.

2. Для інших дітей:

Діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей.

Діти вчаться налагоджувати й підтримувати дружні стосунки з людьми, які відрізняються від них.

Діти вчаться співробітництву.

Діти вчаться поводитися нестандартно, бути винахідливими, а також співчувати іншим.

 

 

 

П’ять  основних  правил,

якими  варто   керуватися   у   вихованні  дошкільнят

(з  досвіду  батьків  і  педагогів)

Менше  сварити    -   більше  хвалити!

Менше  карати      -   більше  любити!

Менше  вимог       -   більше  послідовності!

Менше  скарг        -   більше  життєлюбства!

Менше  погроз      -   більше  радості!

Правила покарання

1. Покарання не повинно шкодити здоров’ю – ані фізичному, ані психічному. Більше того, покарання має бути корисним.

2. Якщо є сумніви щодо покарання, не карайте. Навіть якщо Ви зрозуміли, що занадто м’які, довірливі та нерішучі. Ніякої «профілактики», ніяких покарань «про всяк випадок».

3. За один раз – одне покарання. Навіть якщо поганих вчинків скоєно декілька, покарання має бути тільки одне, за все одразу, а не по одному - за кожен вчинок. «Салат» із покарань – це «страва» не для дитячої душі. Покарання - не за рахунок любові. Щоб не сталося! Не залишайте дитину без нагороди і любові, на які вона заслуговує.

4. Строк давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням.

5. Покарали – пробачили. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи ані слова. Не заважайте дитині розпочати життя спочатку.

6. Без приниження. Щоб там не сталося, якою б не була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як ваша перемога над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ви справедливі, дія покарання буде зворотною.

7. Дитина на повинна боятися покарання, вона має боятися не Вашого гніву, а Вашої гіркоти, Вашого засмучення.

Коли не можна карати і сварити

1. якщо дитина хвора;

2. якщо дитина не зовсім одужала після хвороби;

3. якщо дитина їсть;

4. після сну;

5. перед сном;

6. під час гри;

7.  під час виконання завдання;

8. одразу ж після фізичної або душевної травми (падіння, бійка, погана оцінка) – необхідно перечекати поки зупиниться гострий біль (але це не означає, що необхідно утішати дитину);

9. якщо дитина не справляється зі страхом, з лінню, з рухливістю, з роздратованістю, із будь-яким недоліком, але щиро намагається його подолати;

10. у всіх випадках, коли у дитини щось не виходить;

11. якщо внутрішні мотиви вчинків найпростіших або найстрашніших порушень вам не відомі;

12. якщо ви самі в поганому настрої, якщо втомилися, якщо роздратовані. В цьому стані гнів завжди не правий.

Коли не потрібно хвалити

1. Похвала має властивість наркотику: ще й ще! І якщо було багато і стало менше, або взагалі не стало, у дитини може виникнути стан непотрібності, самотності і, можливо, страждання.

2. Не можна хвалити за те, що досягнуто не своєю працею (фізичною, розумовою, душевною).

3. Якщо дитина не заслужила, не долала труднощів – немає за що хвалити.

4. Похвали потребує кожна дитина, у кожної є своя норма похвали, ця норма завжди змінюється і треба її знати.

Якщо дитина ослаблена, травмована фізично або душевно, хваліть її кожен день

Увага! Дуже важливо! Похваліть дитину зранку, якомога раніше! І похвала на ніч (або просто поцілунок) теж не зашкодить…

Поради батькам дошкільнят!

bottom of page